Щаслива сімейна історія
- категория: Блог приемного родителя
- теги:
Я народилася у багатодітній родині. Є найстаршою донькою Олександра та Марини Іванових. Скільки себе пам’ятаю дбала про менших сестер і брата. Мої батьки люблячі, добрі, чуйні люди - все життя підтримують з дітьми дружні стосунки.
Рано вийшла заміж. Від шлюбу маю двох доньок
Марину і Альону. Подружнє життя не склалося, багато років назад ми з чоловіком
розлучилися і більше не зустрічалися до теперішнього часу.
Артем- посмішка)) |
Вітя-шалун)) |
Будинок наш спорожнів.
Самотність і тиша мене вбивали - я дуже
сумувала, плакала, мені не було куди себе діти. Після роботи мені не хотілося
йти додому. Про це знали мої батьки і сестри та й дітвора здогадувалися.
Олександр-шубутний)) | Віка – Принцесса)) |
По сусідству зі мною проживає багатодітна родина Валентина та Алли Богомолів. Вони виховують четверо своїх діточок і взяли прийомних, після смерті мами виховательки дитячого будинку Віри Дмитрівни. Я люблю і поважаю цю родину і весь час підтримую дружні стосунки, як з батьками так і дітками. На власні очі я бачила, скільки добра, тепла сусіди давали прийомним діткам і вони були щасливі, що ростуть у такій родині.
Щоб не бути самотньою,
мені схотілося взяти і собі діточок у родину. Про це я розповіла своїм батькам,
діткам і брату. Всі мене підтримали і пообіцяли допомагати у разі потреби.
Сходила в церкву, взяла благословення свого духовного отця. Він мене благословив,
сказав, що в мене все буде добре, взяв з мене обіцянку, що я жодну дитину, щоб там не було, не поверну
назад за власним бажанням. Далі я звернулася у Службу у справах дітей, де мене
дружньо зустріли. Прийняли заяву, направили на навчання. З того часу працівники
служби у справах дітей і центру соціальних служб для сім»ї, дітей та молоді
стали моїми помічниками і ангелами охоронцями, добрими друзями, від яких я весь
час отримую моральну допомогу, вони прекрасні спеціалісти в своїй справі - я їм дуже вдячна за підтримку.
Сергій і Микола помічники)) | |
Після навчання служба влаштувала до моєї родини Віктора 2011 р.н. Він був такий безахисний, маленький і я його дуже полюбила. Вітюня відповідає взаємністю, я стала самою щасливою мамою на світі. Віктор спершу дуже дивувався, що в нього буде власна кімната, біла постільна білизна, багато іграшок. Всі електричні прилади для нього були дивовижею, тому що він жив у занедбаному будинку, без електроенергії. Боявся спати у кімнаті з великим вікном. Вікно я щільно закривала нічною шторою, тільки тоді Віктор заспокоювався. І так поступово звик і став єдиним господарем нашого будинку. Він - лідер по натурі, любить керувати. Мені весело спостерігати, як він такий ще юний, а бере на себе обов»язки господаря. Я його весь час прихвалюю і Віктор, мені здається, дуже щасливий, він хоче бути сильним, чуйним - він дуже добра дитина.
Альонка-красуня)) |
Потім у нас з»явилася донечка Альоночка 1995 р.н., чарівна дівчинка. Вона до нас потрапила після інтерната. Ми з Віктором дуже готувалися до її приїзду. Вітюня довго наряджався, крутився перед дзеркалом і в кінці - кінців надів білі джинси і футболку. Донечку нам потрібно було зустріти на автостанції. Дорогою я вчила Віктора їздити на велосопеді. Який йому подарували мої батьки, він неодноразово падав, але не здавався. До автостанції доїхав сам. Тож Альоночка. коли вийшла з автобуса і побачила нас у натовпі людей - замурзаних і щасливих , зразу впізнала. Альоночка у нас дуже розумна, красива, має струнку статуру і розкішне волосся, спокійний характер . Вона поступила навчатися до Дніпропетровської фінансової академії., приїздить до нас на вихідні і канікули. У цьому році Альоночка закінчує академію. Минулої весни ми видали донечку заміж. Вони з чоловіком проживають у м. Дніпропетровськ. Тож тепер я маю ще й трьох зятьочків, яких я дуже люблю і поважаю.
Потім у нас у родині з’явився Олександр, 2004 р.н. він - друг дитинства мого Віктора. Хлопці родом з одного села. Саньочок дуже добра, розумна, мила дитина - вони з
Віктором ходять до одного класу, друзі нерозлий вода. Мої хлопці мають мрію, коли виростуть, зароблять багато грошей, побудують великий багатоповерховий будинок на два господаря, привезуть мені невісток, дасть бог їм рідних діточок і обов’язково вони візьмуть собі на виховання прийомних діточок. Будуть жити у великих родинах довго і щасливо.
У 2014 році після інтернату, захотів до нашої родини влаштуватися Коля,1997р.н. Він поступив на навчання до Західно-Донбаського професійного ліцею, приїздить на вихідні і канікули додому. Він потребує сімейного затишку і тепла, де його всі люблять і ждуть. Коля навчається на маляра - штукатура. У майбутньому він цією професією зможе заробляти собі на життя. Коля має творчі здібності, разом з хлопцями виготовляє різні каруселі на дитячий майданчик. Всі гуртом виготовляють різних звірят, вазони для квітів із автомобільних шин.
В кінці минулого року наша сім’я збільшилася : у мене з’явилося ще два синочка і маленька донечка.
Сергійко,2001р.н. красивий розумний хлопчик. Коли діти з ним познайомилися, то сказали, що їм здається - начебто Сергій все життя жив у нашій родині.
Артем, 2006р.н. і Вікторія, 2009р.н. рідні брат і сестричка. Вони ще маленькі і потребують любові і уваги всієї родини. Віка має медичний діагноз: тяжка розумова відсталість. Вона спершу мовчала, лупцювала нас усіх , як завзята каратистка, тепер стала лагідною і ніжною. Радісно щебече, наче пташка поки на незрозумілому чужим людям язиці, але члени нашої родини її чудово розуміють і завзято вчать її розмовляти.
Мої рідні діти, батьки, сестри і брат приділяли і приділяють нам багато уваги, моїх прийомних діточок прийняли як рідних. Я їм дуже вдячна за це.
У минулому році в зв»язку з бойовими діями в Донецькій області, приїхали до нас жити мої рідні донечки і зятьочки з онучатками. Я дуже рада, що власними очима бачу, як ростуть мої онучатка, але стало нам тіснувато під одним дахом. Цей будинок багато років назад подарували мені мої батьки.
На 8 березня минулого року мій татусь купив нам в сусідньому селі ще один хороший, добротний будинок, біля будинку ділянка землі. У кінці городу протікає річка Самара. Село дуже мальовниче, люди там живуть добрі, трудолюбиві, зустріли нашу родину з добром. Я з дітьми в захваті від райської краси. По річці плавають білі лебеді, дикі гуси і качки, по луках ходять лелеки, квакають жабки. В гайочку щебечуть солов»ї , бігають куріпки і фазани. А повітря таке чисте. Наші кізочки їдять запашну травичку і дають нам солодке молочко.
Ми з дітками посадили великий сад, та кілька кущів розкішних троянд, город. Клумби засіяли паничами та чорнобривцями.
В нашому селі школа має хореографічний уклін. Дітки всі люблять співати і танцювати.
Наша сім»я має свої традиції. Кожному члену нашої родини ми святкуємо день народження. Готуємося заздалегідь все робимо разом, вирішуємо, який родарунок подаруємо, виготовляємо з пап’є-маше піньяту - мультяшного героя, наповнюємо цукерками. Печемо великий торт, готуємо всілякі страви. Діти вчаться приймати гостей.
На одвірках зарубками відмічаємо зріст імениника.
Усе ми робимо разом. Вранці - зарядку під веселу гучну музику. Доглядаємо за домашніми тваринами. Йдемо на пляж, на футбол, чи на рибалку, поливаємо садочок, доглядаємо город. Граємо в рухливі ігри. Дуже люблять діти обійматися, стаємо всі в коло, обіймаємо міцно один одного, цілуємо всіх, говоримо один одному, що любимо і просимо вибачення. Учимо уроки, співаємо, танцюємо і малюємо.
Готувати вечерю допомагають мені дітки. Спершу вирішуємо, яка буде страва, потім кожен з членів сімї за власним бажанням допомагає готувати. Я всих діток прихвалюю і вечеря виходить така смачна.
Кожен член нашої родини має власний велосепед.
Вікуся наша ще не навчилася їздити сама, тож я її возю, вона дуже радіє. Їздимо
ми у мандри з рюкзаками, палаткою по дорогах рідного краю. Кожного разу
вибираємо інший маршрут. Ми любимо спостерігати за життям диких звірят, слухати
спів пташок, рибалити. Роздивлятися, як засіваються навколишні поля, дозріває
урожай. Діти вчаться розпалювати вогнище та готувати на відкритому вогні у
здоровому казані козацьку кашу або рибну юшку. Орієнтуватися на місцевості.
Весною цього року я захворіла, потрібна була операція. І тут я відчула, скільки добрих чуйних людей мене оточують. Мене підтримали і матеріально і морально. В обласній лікарні ім Мечнікова зробили операцію на вищому рівні. Я швидко поправилася і знову займаюся своєю улюбленою справою.
Мої старші рідні дітки доглянули малечу. Я дуже вдячна всім добрим людям, які відгукнулися і допомогли мені.
Моє життя вдалося : я маю чудову, велику, веселу, дружню родину і маю впевненість в завтрьошньому дні. Я мрію, щоб всі мої дітки і онучатка були здорові, щасливі, жили під мирним небом і любили нашу неньку Україну.
Мати вихователька Некрасова Оля Олександрівна та її діти вихованці
смт Петропавлівка, Дніпропетровська область